Ми робимо кіно

Знято більшу частину фільму "Крокодил" для конкурсу "Кінотріумф 2017". Учора був найскладніший день - кульмінація, масовка, грим.Протягом останніх днів драматичні моменти тримають усіх у напрузі. Хворіють актори, прожектор позичили на один день, досвіду не вистачає у побудові кадру, щось раптово випало з костюму, борода й вуса з ТЮГу, бриль з ближнього БК, костюми з будинку творчості, інші костюми з власних гардеробів, у актовій залі холодно, дівчата то в шкарпетках, то в чоботях, працюють три гримера, режисер по ходу змінює концепцію і треба хапати її ще у польоті, сідають акумулятори - а сцену треба добить сьогодні, бо зійшлися усі причетні. І ми це зробили.

Майстер-клас від Євгенії Щеніної

Сьогодні у ЗІЕІТі відбувся другий майстер-клас по створенню кіно у межах фестивалю"Кінотріумф 2017". Він же і останній. Насправді було два майстер-класи, які називалися так: медіаграмотність (або веб-дизайн) і сценарна майстерність. Хоча було заявлено ще мистецтво монтажу і акторська майстерність. Майстер-клас щодо тонкощів сценарної справи провела Євгенія Щеніна, диктор запорізького телеканалу Z і одна з організаторів фестивалю. Інформація була змістовна, цікава, аргументована. Це поради справжнього фахівця і досвідченого редактора. Усе життя пишу сценарії, але для кіно вперше. А це певні особливості, пов'язані із  специфікою кіномистецтва. Як будувати кіносценарій? як утримувати увагу глядача? Що таке темпоритм? Насиченість кадру? Тайм-код? Як позбутися "бруду" в кадрі? Значення розкадровки. Мова була саме про це. Ми були задоволені, і Євгенія залишилася задоволена нами. А от медіаграмотність... Навіщо нам у даному випадку знати, як створювати блоги, якщо нам треба знати, як створювати кіно? Дарма витрачений час. На жаль... Тепер тільки знімати і методом "тика" технічно створювати шедевр. Але ми готові! Це навіть цікаво. Головне - заохотити. А організаторам це вдалося.  Діти впевнені, що все вийде на вищому рівні. А вустами дітей говорить, як відомо, істина.

Майстер-клас від Влада Степанова

Відбувся перший майстер-клас, де нам мали розповісти, як знімати кіно. Влад Степанов продемонстрував свої чудові роботи. Ми зрозуміли, що він класний оператор. А ще ми зрозуміли, щоб знімати кіно, треба багато спецільного приладдя і навичок, яких не можна набути без безпосередньої практики. Світло, тіні, об'єм, перспектива, звук. Думка, закладена у сценарій, може загубитися, якщо не подбати саме про належне її втілення засобами кіномистецтва. Та незважаючи на страшні терміни й відсутність знань щодо роботи оператора, ми все ж вийшли з майстер-класу з однозначним усвідомленням: Наше кіно буде! І буде воно найкраще!!! Ми цього дуже хочемо!!!

Влад Степанов

Наша команда і мій пуховик уважно переймаються таємницями знімальної справи.

Наш вибір - містика

Наша задача -  зняти кіно, у якому розказати про школу, місто та Україну. Патріотичне кіно. Школа у нас унікальна. Справжній музей. Картинна галерея. І створили її учні під керівництвом Заслуженого учителя України Анатолія Анатолійовича Овсяннікова. Він був великим гумористом, щирим українцем і надзичайно вразливою людиною з трагічною долею. Сьогодні його уже немає з нами, але я знаю, що він би реготався  з нашого сценарію, у якому містика замішана з комедією. А це якраз у його стилі - у стилі бородатого дядька. Я запропонувала тему, діти визначилися із жанром. Пекло, школа, учні, картини, боротьба і перемога Добра. Робота йде!

 

 Валя фантазує

Головне правило: це мусить бути радісно.

Фестиваль "Кінотріумф 2017"

Сьогодні відбулося відкриття фестивалю "Кінотріумф 2017" у Запорізькому інституті економіки та інформаційних технологій. Центр патріотичного виховання дітей та молоді вдруге проводить такий захід.Наша команда "Таволга" - дебютанти на цьому фестивалі. Спочатку для нас провели екскурсію по інституту, потім ми познайомилися з учасниками і  подивилися, як у минулому році відбувалося свято нагородження переможців кінофестиваля у кінотеатрі ім. О. Довженка. Це було видовищно і незвичайно. Червоний килим для наших зірок - це круто! Минулого року  у фестивалі взяли участь 8 команд, а в цьому уже 12. І наша школа №33 серед них. Отже, перед нами задача: зробити кіно про нашу школу, місто, Україну. Ми вирішили на "мозковому штурмі" працювати у жанрі "містика". Уже накльовується сюжет. Але це секрет. А ще у нас є прекрасний досвідчений тренер - Гончарова Інна, студентка ЗІЕІТу, голова студкому.  Разом ми обов'язково зробимо щось надзвичайне! Неймовірно цікаво!!!

Кращі автори творів про красу у 5 класі

У 5 класі діти вчаться писати твори з літератури. І дуже приємно, коли  у них це виходить. Радісно, коли серед учнів, з якими ти щойоно роззнайомився, з'являються такі, що дружать зі словами, правильно їх обирають, люблять їх писати - це нині дуже рідко зустрічається.
Писали твір "Що таке справжня краса" за казкою Оскара Уайльда "Хлопчмк-Зірка". Найкращими виявилися твори Катерини Смагіної, Миколи Бочека і Микити Дяченка. Можете у цьому впевнитися.
 Катерина Смагіна

Що таке справжня краса? Деякі люди гадають, що краса - це яскрава зовнішність. Але це не так. Краса - це те, що нас оточує. Це наше серце, яке допомагає, співчуває, світить.Коли Хлопчик-Зірка образив мати, його серце було замкнуте на замок, а потім воно відкрилося через страждання. І він став добрим. Отож, справжня краса проявляється через вчинки, а не через обличчя.
 Микол Бочек

Що таке справжня краса? Кожний намалює свою картину. Для когось це зовнішність, а для когось - внутрішній світ, глибокий і чаруючий. У житті краса скрізь, потрібно лише навчитися її бачити. Краса - це і доброта, і любов до життя, і відкритість. Краса - це ввічливість. Хлопчик-Зірка був жорстоким, тому що не помічав краси світу, хоч сам був красивий. Ставши потворою через зневагу до своєї мами, він навчився цінувати красу, доброту в інших, і бачити її у собі. Він зрозумів красу вчинку, красу жертви.

Твір Микити Дяченка дуже довгий.

Він не бездоганний. Нагадує переказ, але це переказ ретельний, детальний, з цілком свідомим висновком. Щоб написати такий переказ казки у 5 класі, слід витратити годину, а то і більше. Це велика кропітка праця. Тому й Микиту було залучено до кращих творців.
Пишіть, творіть, фантазуйте! Сійте ваші слова у нашому блозі, на те й він "Словосій".Сійте - то й мак буде!

Мала академія у районі

11 листопада учениця 11 класу ЗОШ №33 Беспала Катерина презентувала членам журі районного осередка Малої академії наук свою науково-дослідницьку роботу "Метафізична ностальгія за буттям у творчості А.П.Чехова крізь призму онтопсихології" (секція "Літературознавство, фольклористика та мистецтвознавство"). Журі відзначило складність, своєрідність та новизну теми. Про результати дізнаємося згодом.

Беспала Катерина посіла І місце у районному конкурсі науково-дослідницьких робіт. 
Наші вітання!

Зустріч із гумористом

На світлині Світлана Мельник, Людмила Косяк, Вікторія Міхєєнко, Микола Білокопитов, Валентина Черніченко

З нагоди дня української писемності до школи завітав запорізький поет, письменник і гуморист Микола Григорович Білокопитов. Гість читав свої гуморески, бувальщини, відповідав на запитання дійтей та учителів. Учні на власні очі побачили автора байки "Кря-ко-ко", яка вже  давно стала хрестоматійною. Веселий, доброзичливий, говіркий, Микола Григорович тримав публіку від 5 до 11 класу щирими та веселими оповіданнями. А  наша шкільна бібліотека поповнилася книжками письменника, які обов'язково стануть у нагоді на уроках літератури рідного краю. Слід зауважити, що діти зацікавилися творчістю письменника-гумориста і придбали кілька його книжок,  ясно що з гумористичним, автографом.

Моя книга

У видавництві "Кругозір" виходить моя книжка - "Дзібальдоне" (репертуарна збірка). Усе своє свідоме життя пишу сценарії. На рік, буває, по два-три. Певно, прийшов час, коли бажання зібрати все і видати окремою книжкою стало нав'язливою ідеєю й утілилося у важкенький томик. Зібрано далеко не все, але більшу частину - це точно. Книжка - результат спочатку позакласної роботи з літератури, а потім у якості керівника театральних колективів - у школах №64 та №33 та у Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району. 

Чому "Дзібальдоне"? Саме так називалися репертуарні збірки у 16 столітті в Італії, за часів театру дель-арте. Вони містили монологи, сценки, анекдоти для акторів. Так і моя книга має все, що може стати у пригоді і актору-початківцю, і педагогу-початківцю, і класному керівнику, що любить театр, і педогогу-організатору, і керіниками драматичних колективів.  

Книга складається з трьох розділів: монологи, сценарії, скоромовки. Монологи готувалися на творчі конкурси із виконавської майстерності і розраховані на дітей молодшої і старшої вікових категорій.  Сценарії поділяються на тематичні, фольклорні, новорічні та сценарії з нагоди (театральні вітальні, конкурси з ПДР, останній дзвоник, авторські читання, "Ні наркотикам!" та інші). Серед сценаріїв є цілком авторські роботи, які можуть стати матеріалом для вистав міських театрів. У додатках можна буде почитати "Театральні байки колективу "Синій птах" та знайти інформацію про моїх віртуальних дітей -  блоги. У кінці книжки висловлено щиру подяку дітям, з якими мене звела доля і завдяки яким творилося диво театральної постановки - мистецького шедевру на час. Книгу буде розташовано в інтернет-магазині видавництва "Кругозір".

На фінал ЄВРО-2016

Присвячується Миколі Запєвалову та Рую Патрісіо
Переможці

Миколчина перемога у табірному чемпіонаті з футболу 1976 року

Перемога Патрісіо та збірної Португалії у ЄВРО-2016

Таке прекрасне море Азовське

Я так люблю море. З дитинства моя улюблена книжка "Хвилі Чорного моря" В.Катаєва. За цією книгою я заочно і познайомилася з морем. А вперше побачила його у 18 років. Ой, ні... Ще у 5 класі була у піонерському таборі в Приморську. Але то можна не рахувати.  Те море не було схоже на Катаєвське, і оточення зовсім не романтичне. Та й сама себе я мало усвідомлювала як особистість творчу. Уже через рік у таборі на березі Дніпра, де написала свій перший сценарій для постановки казки "Попелюшка" і організувала супервихід Бременських музикантів (була собакою) на ярмарку, я усвідомила, що дещо вмію таке, до чого у більшості немає хисту. Там і отримала свою першу нагороду за це - книгу Ожешко. А водна стихія стала мені просто необхідною для відпочинку, натхнення і роздумів. А у 18 років я потрапила на Чорне море у славне місто Анапу. Тут і прийшло справжнє кохання. А переїзд на паромі Керченською протокою, де зустрічаються Азовське і Чорне моря, просто приголомшив, і якби сила, то так і залишилася б там літати птахом - на тих неможливих просторах, у тому запашному повітрі, у тому височенному небі... А оце приїхала з Кирилівки. Годинами можу сидіти на березі і дивитися, дихати. І не ворушиться...  І не думається... Спокій... Краса... Море вбирає зір, слух, пам'ять... Море вбирає у себе душу... І ти залишаєшся на деякий час порожній і байдужий. Але коли приходиш до тями, то відчуваєш себе чистим і добрим.

Признание

Гайнути з уроків

Колись ми теж тікали з уроків. Хто куди. Як кому подобалося. Ми з подругою Іриною тікали аж на Хортицю. Нашим відвідинам святого острова і присвячено цей вірш.

Коли дивитися з мосту Преображенського вниз

 

На Хортиці

Людмила Косяк пробує осягнути себе в поезії

Серед уроків зв'язного мовлення є такий, що називається "проба пера". Учням цікаво побути трошечки "письменниками". Проте мало хто повертається до таких експериментів самостійно, за покликом душі. Але якщо вже повертається, то впевненно можна сказати: Слово зачіпає його, бентежить, спонукає творити. Наша людина. Так трапилося з Людмилою. "Почитайте, - сказала. - Може, щось путнє..."

"Я. Попытка самоидентификации"

"Моя Катя"

Гордість школи №33!

Традиційно  на останньому дзвонику, за ініціативою депутата Михайлика Павла Андрійовича та директора школи Булат Лариси Леонідівни, у нашій школі обирають її Гордість - так би мовити, учня або ученицю року. Цього разу почесного звання удостоїлася десятикласниця  Анастасія Павленко. До пам'ятного кубка долучилася призова 1000 гривень від "опікуна закладу" П.А.Михайлика. Перемоги на олімпіадах; участь у справах школи, класу; участь у різноманітних творчих конкурсах; особистісні якості - відповідальність, надійність, добросовісність та ніжна природна краса зробили дівчину справжньою окрасою свята і школи. До речі, Анастасія представляла школу і на районному заході "Шлях до зірок". Світи, зірочко, і нехай твоє золоте світло щедро сіється на людські душі, на людські долі!!!

На трасі "Запоріжжя-Маріуполь" (або повернення додому)

Дорога від Поліг до Куйбишева просто зґвалтувала нашу «Тойоту-Королу». А саму дорогу зґвалтувала військова техніка. А нашу країну….

Ми не знали об’їзної дороги, а на блок-посту порадили прямувати отак: «Уже не заблукаєте»…. Ями, ямища, як воронки від снарядів. Здавалося, що збився час, і дорога ота з 1943-го… Це тіло моєї України, понівечене  страшними виразками, вщент напоєними сльозами дощів. То не дорога, не шлях. То руїна… Але ж там, далі, живуть люди; чиїсь матері, брати, сестри. Там, за дорогою, - могили батьків, чиєсь дитинство… Там наша земля! Моя земля. Моє Куйбишеве…

Поверталися об’їзною. Траса колихає – не дає розслабитися. Сумно. Бентежно… Моя Вітчизна. Мої тополі. Мої обрії і моє сонце! Моє повітря… Заглохли…  На центральній вулиці якогось села. Сутеніє. У дворі напроти бігають діти, валують собаки.  Лунають голоси, хтось вкотре виглядає на нас у вікно. Мій чоловік розмовляє з генератором, потім з майстром, що гарантував безпечну подорож. У мене піднявся тиск, і вже байдуже, чи будемо ночувати отут, між чужих будинків, чи поїдемо. Зберігаю вимушений спокій… Поїхали. Уже за селом стали… Знову розмови, але тепер уже з акумулятором…. Поїхали… Заглохли… І заскочила нас ніч. Не даю розпачу шансів. Тамую хвилювання. Чоловік піднімає руку – зупинити якогось жалісливого водія. Я молюся і тру скроні. Дихаю свіжим повітрям. .. Автівки їдуть мимо не зважаючи. Поминальний день позаду. Попереду ніч. Нащо зайвий клопіт?

…На узбіччі зупинився «Жигуль».

-Заглохли?

Петро і Олена – брат і сестра. На могилу до батька в Мар’янівку їздили, а тепер вертають назад у Запоріжжя - з третьої ранку на ногах. Нашу «красуню-японку» штовхали, заряджали від дротів і врешті-решт винесли вердикт: генератор здох, акумулятор розряджений. Хлопці-запорожці помінялися акумуляторами. Нарешті ми рухалися. Я з тривогою поглядала на дисплей, де час від часу світилося червоним: вкотре сідав акумулятор. Доки їхала, думала про банальну, давно з’ясовану  з літератури річ: світ тримається на добрих людях. Чому стали Петро й Олена? Що їм до нас? Потомлені – зупинилися, штовхали, міркували, дарували свою силу, турботу, тепло. Важко було уявити, що, зневірившись, вони могли покинути нас на дорозі. Взяли відповідальність за нас, за наш порятунок.

Знайшовся у кишені «Цитрамон-форте». Забувся головний біль. І думалося про цих добрих людей. І вірилося, що таких багато. Увесь світ. І так було добре від думок, що попереду уже рідний дім, затишна квартира, теплий душ, свіжа постіль… Зустрічатиме матуся, розкладатимуться гостинці, точитиметься розмова про родичів, село, мамчиних друзів. Так і було. А потім прийшов сон. І останньою картинкою перед забуттям спливли сіра траса, темне помережане золотими зорями небо, світлі обличчя Петра й Олени… Русяве волосся, привітні посмішки, заклопотані рухи…

Петре й Оленочко, спасибі вам! Хай Доля буде прихильною до вас, і нехай боронить вас Бог від усякої хвороби і порожньої дороги!

Моє серце у Куйбишеві (або Щастя у рівчачку)

  «В горах моє серце…»

Байрон

Селище міського типу – Куйбишеве, моя сердешна Вітчизна, пуповина, що єднає мене з Україною і Всесвітом. Якщо уявити людину у цілісному зліпку тих місць, де проходило її життя, то Запорізька область, Дніпропетровськ, Львів –

видадуться моєю плоттю, а Куйбишеве – серцем.

8 травня я знову увійшла до Храму мого дитинства, мого життя – на вулицю Заводську, мощену бруківкою. У дитинстві вона пагорбом виступала між двома рядами охайненьких будинків, а нині вгрузла у землю, ніби провалилася, втомилася від служіння, охляла. Раніше вулицю з обох боків супроводжували неглибокі рівчачки (тепер вони зрівнялися) – ними вода під час дощів і снігів струмувала в ставки, в балку. У них, у таких затишних, вкритих травичкою, літніми вечорами збиралися ми – діти-підлітки з вулиці: двоє дівчаток і до десятка-півтора хлопців. Збиралися, щоб погомоніти, пореготати, а перш за все – послухати, як говорить і що каже міська цікава дівчина, себто я. Це я тепер розумію: була для них дивом, найжаданішим мультфільмом, найкращим телефільмом. Ні, одяг мій був звичайнісінький, речей дорогих не було, говорила з друзями українською (соромилася говорити російською, хоч ніхто, ясна річ, мені не забороняв) – нічого особливого.  Але якийсь магніт притягував кожного вечора дітей різного віку до нашого двору. І цей магніт був мій язик. Я переповідала їм «Записки Шерлока Холмса», страшилки Едгара По, вигадувала карколомні історії за своєю участю і без. Слухачі мали улюблені сюжети й часто замовляли: «А тепер про Шерла (Холмса)», або «Ану розкажи, як ти там, у індійських джунглях», або «Ану про обізяну на вулиці з моргом»… І я соловейком заливалася, не усвідомлюючи, що залучаю моїх товаришів до великої скарбниці світової культурної спадщини.

… Цього разу ми знову зустрілися на гробках. Проводки… Три Володьки, Стасік, Ірина…Пом’янувши родичів, почали згадувати… І сміх, і радість, і бриніло щастя над головою, і накрило дитинство ніжним крилом, і наші дорогі родичі були молоді і живі, а ми малі були і безтурботні. І збирало нас тоді Слово, і єднало, і дарувало світи небачені, і полишало сподівання, що увійдуть вони у наше життя нехай не казкою, то злагодою, затишком і сім’єю. І усі ми, через тридцять з лишнім років, відчували, що було то справжнє, прекрасне, неповторне. Одне велике літнє щастя на усю нашу вулицю – щастя спілкування і щирої приязні.