Ещё раз о Любви...

Если в жизни нет любви, то и жить как-то особо не хочется. Утверждение проверено временем. А если она есть, то не факт, что будешь счастлив. Однако, жизнь обретает смысл только тогда, если любишь. Александра Мирошник любит размышлять: о школе, о добре и зле, о взрослых, о жизни, о творчестве. И, как любая девчонка, о любви. При этом, Саша своим размышлениям придаёт литературную форму. Что у неё получается? Читайте здесь

А в сердце стучат стихи

Интересно, люди, которые пишут стихи, чем-то отличается от тех, кто не пишет или хочет, но не  может писать? Конечно.  Они другие, эти поэты. Они странные. Они не похожи на всех. Они живут в своём мире - очень хрупком, очень личном, очень тайном. Они удивительные, потому что умеют видеть за (или сквозь) видимое, умеют слышать нескзанное, умеют чувствовать  не обозначенное.Одна из них  - Даша Андриенко, ученица 9-А класса ЗОШ №33. Стихи Даши  читаем здесь

В імпресіоністичній манері

Що важливо для літератури? Конкретика? Реалізм? Інтрига? А може, натяки, напівтони, занурення у підсвідоме, враження? Яка, по суті, різниця? І в реалізм, і в імпресіонізм шлях один - через Слово. Запрошую вас, шановні читачі, до світу Поліни Фролової, учениці 10 класу ЗОШ №33. Під впливом новел М. Коцюбинського Слово Поліни виткалось в мереживо оповідання "Знайшов".
Читайте тут

За Франсуа Війоном слідом

Свого часу, вивчаючи творчість Франсуа Війона, учні 7 класу отримали завдання: у віршованій формі подати своє розуміння життя (як у "Баладі прикмет" Ф. Війона). Ось одна з робіт, автор якої Пенькова Анастасія.

Анастасія Пенькова

Балада про життя

(За Франсуа Війоном)

Я знаю молоді життя,

Я знаю свята три години,

Я знаю ознаки буття,

Й не знаю лиш себе єдину.

Добро я знаю вже і лихо,

І землю чорну й небо синє.

Я знаю, яка мила тиша

Й не знаю лиш себе єдину.

Я знаю люд і знаю світ,

Я знаю швидкість часу плину.

Я знаю полум’я та лід –

Й не знаю лиш себе єдину.

Чи пізнаю я щось нове?

Чи забуваю я родину?

О ні! Я пам’ятаю все старе

І пізнаю себе –  «єдину»!