Навчити бачити "свої" вершини

Владлен Кравченко

Як розпізнати обдарованість? Легко. Важче далі щось із нею робити. Особливо, якщо сама обдарована дитина не надає цьому факту належної уваги. Прояви обдарованості відбуваються спонтанно, без зусиль: легко складається текст, визначається головне, запитання учителя видаються якимись дитячими, на них легко відповідати. Такий Владлен Кравченко, учень 5 класу ЗОШ №33.  Домашні роботи із зарубіжної літератури він не робить. Знання його "карбуються" у класі. Високий рівень чергової контрольної роботи з теми "Людина і природа"  передбачав створення діалогу між гірською вершиною та мандрівником (варіант) за поезією Гете "Нічна пісня подорожнього". Влад написав:

- О гірська вершино!

Ти така прекрасна!

Ти здаєшся такою близькою

І такою далекою водночас.

На тебе мріє піднятися кожен.

Та проте не всі спроможні.

Дехто просто милується тобою...

Тут вам суцільна філософія: кожному своє - комусь підкоряти вершини, комусь милуватися їхньою красою. Усі позиції дієві, творчі, глибокі. На зауваження щодо відсутності діалогу, учень відповів: вершина просто мовчала, вона - горда - не захотіла вступати в діалог. Так, учень не дотримався умов завдання, і подорожнього не хилило в сон - він переймався іншими думками,  але, на мій погляд, хлопець упорався чудово, проявивши себе. Він виконав завдання так, як йому підказало його світосприйняття, його творча заданість. "Чому ти не читаєш? Не готуєшся вдома?". "Я дуже довго гуляю, приходжу пізно, коли уже хочеться спати", - посміхаючись, відповідає Владлен. Думаю, завдання учителя навчити хлопця бачити "свої вершини" та брати їхню висоту.

Триває монтаж фестивального кіно

Одинадцятикласниця Анастасія Бакуліна із самого початку запропонувала взяти монтаж майбутнього шедевра на себе. Монтаж - це надзвичайно серйозна, кропітка і, часом, невдячна справа. Знайти із великої кількості відзнятого матеріалу найкращі, найдинамічніші кадри, "зліпити" їх, а там, де не "ліпиться", щось придумати. Це творчість, досвід і, погодьтеся, мистецтво. А можливо, це перші кроки у професію. Ні, не перші - наступні. Настя уже випробувала себе, коли минулого року створила буктрейлер за книгою Маргарет Мітчелл  "Звіяні вітром". Нині опрацьовано уже більшість матеріалу фільму "Крокодил, або дух школи №33". До 25 січня треба здати першу версію. Ми встигнемо. А Насті побажаємо натхнення, терпіння і здоров'я!

Наукова робота №1 на МАН

Катерина Беспала та її наукова робота №1  із зарубіжної літератури

Від імені Каті Беспалої: "Чи писали ви коли-небудь наукову роботу? О, тоді ви знаєте, яка це насолода. Спочатку сидиш у залі каталогів - виписуєш "джерела". Потім три дні ті джерела переглядаєш. Потім читаєш першоджерела. Потім пишеш - друкуєш - пишеш.Далі надходить час для запитань: чи я не дурна? чи у мене є зайвий час? чи мені не хочеться розважитися? Начхати на наукову роботу! Але бісів керівник не дрімає і час від часу псує гарний настрій. І те не так! І це не так! І ось попередній захист! А нічого! А класно! А ось контрольна робота. Нормально. Отримала своє "так"! Та я молодець! А ось треба здати роботу - і тут починається іподром з перешкодами: вступ, висновки, список літератури (хай би він згорів!), посилання, класифікація, ОСНОВНА ЧАСТИНА -  пісня! Додатки! Кілька варіантів роботи! І наприкінці ти ледве не "удаляєш" перевірений, сто разів правлений варіант! Адреналін... Куди там американським горкам!" Не знаю, чи так міркувала Катерина, чи крутіше, але процес написання роботи - це ніби створення живого організму: спочатку у зародку, потім збираєш його складові, а потім маєш оригінальний вибудований твір, гіпотезу, концепцію, чи шо там ще, якої до тебе ще ніхто не висував. Написана наукова робота - це довготривалий проект, і коли вона готова, то уже відчуваєш себе переможцем. І ми зробили це! Бажаємо Катерині успіхів! Бажаємо перемоги на конкурсі Малої академії наук! І нехай її наукові роботи №2, №3, №4... будуть вагомим внеском у світове літературознавство. Тим більше, що стежка уже проторена.

Наших видно скрізь

Учні школи №33 не обмежуються "кінокар'єрою", а випробовують себе і в театральному мистецтві. У виставі "Таємниця втраченого часу", що відбулася 15 січня цього року у будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району, Валентина Шайтанова, Вікторія Балабанова і Олександр Бєлка зіграли ролі Снігуроньки, Бабусі та Діда Мороза. В очікуванні виходу старшокласники виховують молоде покоління наслідувачів своєї активної життєвої позиції та творчої реалізації.

Вікторія та Валентина

Перлини моєї роботи

У листопаді 2016 року у запорізькому видавництві "Кругозір" вийшла моя книга "Дзібальдоне" - збірка монологів, різноманітних сценаріїв, над якими працювала у різний час. Книга розрахована на учителів літератури (для позакласної роботи з предмету), керівників театральних гуртків, завзятих класних керівників, педагогів-організаторів, педагогів та студентів театральних вишів.

Зіркою світить душа

Дивишся часом на людину і думаєш: така пишна та горда. Несе себе, як дорогоцінний келих, на який можна лише дивитися та умлівати. А є - живе собі людина: переймається роботою, вболіває за усю школу, контролює, вимагає, нервує; вдома - сімейні клопоти. А душа просить свята особливого, незбагненного. От відчуваєш у собі якісь вируючі потоки, а що з ними робити - не знаєш...

 Наталія Іванівна Качуровська - заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ №33. Людина сумлінна, відповідальна й вимоглива. Але прекрасне почуття гумору допомагає їй виживати на цьому морально виснажливому посту. Отож, коли завернулося на кіно, Наталія Іванівна вирішила допомогти дітям і погодилася на роль чергового сторожа. Тим більше, що режисер уже давно помітив у ній комічні здібності. Перші зйомки були пов'язані зі сценами за її участю. Цілковите взаєморозуміння, регіт і творча фантазія панували на знімальному майданчику.   Перед юними акторами був наочний зразок працездатності, акторської "розумної" слухняності й терплячості.

 Наталія  Кочуровська у ролі чергового сторожа Ольги Петрівни. (Робочі моменти).

Кордонів немає, коли є ціль

Дуже хочеться розповісти про наше шедевральне кіно. Та треба тримати інтригу. 4 січня відзнімалися останні сцени. Триває монтаж. І тепер, коли позаду знімальний процес, рефлексуєш мимоволі. Як і завжди, коли робиш нову й складну справу, бувають моменти розчарування, і виникає щораз резонне запитання: "А навіщо воно тобі треба?" Стільки клопоту, контролю, емоційних вибухів, несподіваних стресів. І людський фактор... А надто дитячий... Коли розумієш, що з дитини не спитаєш, як з дорослого. Дитина може дозволити собі передумати, придумати якийсь головняк, не прийти, зникнути з кола спілкування, не попередити. Може начхати на загальну справу... Має право. Али ти - керівник і заколотник - не маєш права ображатися, злитися  - "підставляти" тих, хто вірив у справу із самого початку, хто хотів випробувати себе у ній, хто не тільки твій тил, а й твоє плече, твоя передова. Саме такі діти витягають із драговини сумнівів, коли здається, що все не так, як гадалося; що нікому це не потрібно; що ця дивна забаганка коштує аж надто багато сил. І я зараз дякую вам, діти, за спільну цікаву роботу.
Олександра, Валя, Віка, Аня, Женька-великий, Женька-менший, Марк, Наташа, Діана, Денис, Сашко, Катя, Микита, Влад, Ваня, Таня, три Насті, Люда, Ярослава, Єгор - ви найкращі!
 Разом ми випробували кордони можливого і зрозуміли: кордонів немає, коли є ціль.

Олександра Мельник