Піти, щоб лишитися
Я часто згадую про тебе, моя ластівко. Моя незнайома знайома... Моя несподівана подруго... Мій невтихаючий біль... світлий смуток... вічна пам'ять...
Русокоса красуня… Емоційна та вразлива, Віолетта, переймаючись станом хворих і тяжкохворих, повторювала: «Одужаю і прийду сюди працювати санітаркою. Тут людей не помічають. Усі панки. Усі вищі. Усім треба кланятись і платити. А я буду працювати БЕЗ-КОШ-ТОВ-НО!». Коли ми уже човгали по коридорах (розходжувались), вона словесно малювала картини майбутньої своєї діяльності, наголошуючи на словах – по-доброму, по-материнськи, душевно, делікатно, милосердно, терпляче. Їй дали замало наркозу, і на останньому етапі операції вона чула і відчувала все: біль, цинічні репліки хірургів, розпач від безсилля, страждання від моральної наруги. Коли жінку везтимуть у палату, вона неймовірним зусиллям волі примусить свої вуста ворушитися. «Я чула все, - ледь чутно, але виразно скаже вона одному з лікарів. – Думаю, вам мусить бути соромно». Ескулап лише промимрив: «Цього не може бути»…
Це було у січні 2013 року. Молода жінка поступила у лікарню із задавненою грижею.
Одразу її було прооперовано. Одужувала тихенько, як усі. Правда, дренажів було
більше, ніж у тих, хто розлучився тільки з апендиксом.
Русокоса красуня… Емоційна та вразлива, Віолетта, переймаючись станом хворих і тяжкохворих, повторювала: «Одужаю і прийду сюди працювати санітаркою. Тут людей не помічають. Усі панки. Усі вищі. Усім треба кланятись і платити. А я буду працювати БЕЗ-КОШ-ТОВ-НО!». Коли ми уже човгали по коридорах (розходжувались), вона словесно малювала картини майбутньої своєї діяльності, наголошуючи на словах – по-доброму, по-материнськи, душевно, делікатно, милосердно, терпляче. Їй дали замало наркозу, і на останньому етапі операції вона чула і відчувала все: біль, цинічні репліки хірургів, розпач від безсилля, страждання від моральної наруги. Коли жінку везтимуть у палату, вона неймовірним зусиллям волі примусить свої вуста ворушитися. «Я чула все, - ледь чутно, але виразно скаже вона одному з лікарів. – Думаю, вам мусить бути соромно». Ескулап лише промимрив: «Цього не може бути»…
Якось Віолетта урочисто промовила: «А ти і не знаєш, товаришу
учитель, чим я займаюсь!» Вона була схожа на велику дівчинку – романтичну,
мрійливу, цікаву. Витримавши паузу, оголосила: «Я пишу вірші! Уже давно. На «стихи.ру»
у мене є сторінка!» Я пообіцяла почитати. Тоді я не знала, що приймаю естафету.
Через кілька днів Віолетти не стало. Тихо відійшла на
Різдво. І тепер, уже з Вирію, лагідно сіється на світ срібний дощик її ніжних космічних
слів. А на мої уроки з літератури рідного краю назавжди увійшла трепетна, щира
і справжня поетеса – Віолетта Токар… Вона залишилась…
Вірші Віолетти, які я дуже люблю:
Люблю, как пахнет свежий хлеб
Ночь крадётся на кошачьих лапах
Я небо украшу гирляндами звёзд
З доробку Віолетти Токар
Вірші Віолетти, які я дуже люблю:
Люблю, как пахнет свежий хлеб
Ночь крадётся на кошачьих лапах
Я небо украшу гирляндами звёзд
З доробку Віолетти Токар
Немає коментарів:
Дописати коментар